Як мистецтво відображає або змінює культуру?
На мою думку, це питання стосується не стільки ерудованості чи навчання, скільки має відношення до проблеми культурної самоідентифікації, відповідь не є кінцевою метою цього питання. Це безперервний роздум над значенням культури у житті суспільства, визначення свого місця у культурному оточенні. Фактично, остаточної відповіді на питання "Як мистецтво відображає або змінює культуру?" не існує, адже взаємодія і взаємовпливи культури і суспільства не припиняється ні на хвилину.
Неможливо навчити учнів того, через що не пройшов сам. Навіть готуючись до звичайного уроку, volens nolens пропускаєш кожну вправу через себе, смакуючи її, перевіряючи, шукаючи цікаві підходи до проблеми. Бо один і той же урок, навіть на одній паралелі класів, ніколи не повторюється.
Я ніколи на уроках не обмежуюся метою "навчити". Для мене важливіше, щоб учні на уроці задали собі питання "а навіщо воно мені це?", і працюючи на уроці дійшли висновку, що все, що я їм даю, має безпосереднє відношення до їхньої реальності. Наприклад, на уроці розглядали латинські фразеологізми. і аналізуючи один із них, "aurea mediocritas", учні іронічно зауважили "ми ж не медики, навіщо нам воно це?". На допомогу мені прийшли хімія та геометрія, і яке ж було щастя від спостереження подиву на їх обличчях, а після уроку учні уточнювали правильну вимову фразеологізмів.
Це маленький приклад з учительської практики. І не на кожному уроці таке вдається. Але саме після таких уроків усвідомлюєш, що саме в такі моменти ти учням даєш дещо більше, ніж просто вичитуєш програму.
На мою думку, це питання стосується не стільки ерудованості чи навчання, скільки має відношення до проблеми культурної самоідентифікації, відповідь не є кінцевою метою цього питання. Це безперервний роздум над значенням культури у житті суспільства, визначення свого місця у культурному оточенні. Фактично, остаточної відповіді на питання "Як мистецтво відображає або змінює культуру?" не існує, адже взаємодія і взаємовпливи культури і суспільства не припиняється ні на хвилину.
Неможливо навчити учнів того, через що не пройшов сам. Навіть готуючись до звичайного уроку, volens nolens пропускаєш кожну вправу через себе, смакуючи її, перевіряючи, шукаючи цікаві підходи до проблеми. Бо один і той же урок, навіть на одній паралелі класів, ніколи не повторюється.
Я ніколи на уроках не обмежуюся метою "навчити". Для мене важливіше, щоб учні на уроці задали собі питання "а навіщо воно мені це?", і працюючи на уроці дійшли висновку, що все, що я їм даю, має безпосереднє відношення до їхньої реальності. Наприклад, на уроці розглядали латинські фразеологізми. і аналізуючи один із них, "aurea mediocritas", учні іронічно зауважили "ми ж не медики, навіщо нам воно це?". На допомогу мені прийшли хімія та геометрія, і яке ж було щастя від спостереження подиву на їх обличчях, а після уроку учні уточнювали правильну вимову фразеологізмів.
Це маленький приклад з учительської практики. І не на кожному уроці таке вдається. Але саме після таких уроків усвідомлюєш, що саме в такі моменти ти учням даєш дещо більше, ніж просто вичитуєш програму.
Комментариев нет:
Отправить комментарий